Як зазначалось вище, підтипом недемократичних політичних режимів є авторитаризм (від лат. autoritas — влада), основу якого становить диктаторський, необмежений законом тип влади.
Авторитаризм– це недемократичний політичний режим, який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи (монарха, диктатора, деспота) або обмеженої групи осіб; звуженням політичних прав і свобод громадян та їх об»єднань; обмеженням повноважень демократичних інституцій; усуненням громадян від процесу прийняття політичних рішень.
-не допускається реальна конкуренція у боротьбі за владу;
-правляча еліта формується не через конкурентні вибори, а самопризначенням;
-влада правителя або правлячого угрупування не обмежена законом і не підконтрольна громадянам, які усуваються від процесу прийняття поглітичних рішень.
На відміну від тоталітаризму, авторитаризм є більш лояльним, «м»якшим»:
-режиму не властивий тотальний контроль над усіма сферами суспільного життя (лише – над політичною) ;
-допускається обмежений плюралізм і формальна багатопартійність;
-громадянське суспільство не повністю поглинається державою;
-правляча еліта готова терпіти інакомислення (доки воно не зачіпає основ режиму);
-допускається ринкова економіка;
-для авторитарних режимів характерна «пасивна» несвобода особи (громадян не змушують активно демонструвати свою лояльність та прихильність до режиму, не вимагається надавати йому активної підтримки у різного роду кампаніях, демонстраціях, мітингах (як за тоталітаризму). Достатньо лише не виступати відкрито проти існуючого режиму, не брати участі в опозиційних рухах; не висловлювати поглядів, відмінних від офіційних).
З тоталітаризмом авторитарні режими об’єднує диктаторський, не обмежений законом характер влади. Однак, поняття тоталітаризм та авторитаризм – не тотожні.
-різним ступенем придушення демократичних свобод і всевладдя держави;
-мірою жорсткості державного контролю за життям суспільства;
-місцем і роллю армії і каральних органів у здійсненні влади;
-ступенем регламентації суспільно-політичного життя.
Отже, ознаками авторитарного режиму є:
¾ влада правителя або правлячого угрупування не обмежена законом і не підконтрольна громадянам, які усуваються від процесу прийняття рішень.
¾ правляча еліта формується не через конкурентні вибори, а самопризначенням;
¾ реальна конкуренція в боротьбі за владу не допускається;
¾ істотно знижується або виключається роль представницьких органів влади;
¾ наділення виконавчих органів влади законодавчими повноваженнями;
¾ обмеження демократичних прав і свобод;
¾ суттєве обмеження чи заборона діяльності опозиційних сил;
¾ опора на силові структури (армію, поліцію, службу безпеки);
¾ декларування демократичних цінностей (які, однак, не є визначальним чинником політичного життя);
¾ режиму не властивий тоталітарний контроль над суспільством;
¾ допускається обмежений плюралізм;
¾ громадянське суспільство не повністю поглинається державою;
¾ відсутність єдиної ідеології;
¾ правляча еліта готова терпіти інакомислення, доки воно не зачіпає основ режиму;
¾ можлива багатопартійність, але реальна влада перебуває в руках однієї партії;
¾ допускається як командна, так і ринкова економіка;
¾ «пасивна» несвобода особи (не вимагається активної демонстрації лояльності та прихильності до режиму; достатньо не виступати проти режиму відкрито).
Авторитарні політичні режими є найпоширенішими як в історії людства, так і в сучасному світі. Серед них можна виділити наступні різновиди:
1.Теократичні авторитарні режими. Характерні для країн, в яких до влади прийшли релігійні клани. Наприклад – Іран, де після революції 1979р. владу отримали ісламістські фундаменталісти.
2.Військово-бюрократичні диктатури, що встановлюються внаслідок військових переворотів. Такий різновид авторитаризму функціонував у Греції (правління «чорних полковників»), а також в багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки.
3.Персональні тиранії, різновидом яких є султанізм. При такому персоніфікованому режимі влада належить диктатору і спирається на розгалужений поліцейський апарат. За султанізму при владі перебувають родичі та близькі друзі диктатора. Персональна тиранія була притаманна для режимів Барре в Сомалі, Дювальє в Гаїті, Аміна в Уганді, Самоси в Нікарагуа.
4.Абсолютні монархії (Саудівська Аравія, Катар, Оман, Об’єднані Арабські Емірати), в яких монарх наділений необмеженою владою, уряд призначається монархом і йому підзвітний, виборні представницькі органи відсутні.
5.Неототалітарні режими. Такий режим функціонує при наявності багатьох політичних партій, опозиції, періодичних виборів, але реально влада зберігається в руках однієї партії. Довготривале перебування при владі однієї партії забезпечується різноманітними маніпуляціями. Такі режими існують в Мексиці (правляча партія – Інституційно-революційна партія), в Сирії (правляча партія–БААС). Наближеним до цього різновиду є політичний режим в Білорусії та в деяких країнах – колишніх республіках СРСР.
Варто відзначити, що в деяких країнах (Чілі, країни Південно-Східної Азії) авторитарні режими довели свою економічну ефективність, спроможність мобілізувати ресурси для розв»язання актуальних суспільно-політичних проблем. В посткомуністичних країнах стадії авторитарного правління зумовили більш успішний перехід до демократії.
Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:
