Сутність політичного режиму та його типи
Політичний режим — це сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між державною владою і суспільством, панівних форм ідеології, соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури суспільства. Зміст політичного режиму визначається взаєминами між двома політичними субстанціями — владою і свободою. Саме обсяг повноважень влади, способи і методи її діяльності, ступінь свободи індивідів дозволяють належно оціните характер існуючого у певному суспільстві політичного режиму.
Значну увагу характеристиці політичних режимів приділяв у своїх працях Аристотель. Він поділив режими на правильні (монархія, аристократія, політея) і неправильні (тиранія, олігархія, демократія): при правильному режимі влада використовується для загального блага, а при неправильному — для задоволення приватних інтересів правлячої групи. Еволюція політичних режимів має свою послідовність, відповідні цикли: монархія — аристократія — олігархія — тиранія — демократія — республіка (політея).
У XVI ст. французький мислитель Ж Боден, опираючись на ідеї Аристотеля, у праці “Республіка” класифікує політичні режими на: 1) монархію (верховна влада належить одній особі); 2) аристократію (при владі знаходиться менша частка населення); 3) народну державу чи республіку (весь народ бере участь у здійсненні влади).
Ознаками виділення політичного режиму у окремий тип є:
►спосіб формування органів влади;
►співвідношення між гічками влади;
►становище і роль політичних партій та громадських організацій;
►рівень економіко-господарського розвитку;
►рівень політичної стабільності суспільства;
►порядок функціонування правоохоронних і каральних органів;
►встановлена правова система, її особливості ти характер;
►історичні, культурні традиції, звичаї народу тощо.
Із виділених ознак можна зробити висновок, що політичні режими розрізняються на основі аналізу співвідношення та взаємодії держави громадянського суспільства.
Найпоширенішою є така класифікація політичних режимів:
►режими постійні та тимчасові;
►режими нормального та надзвичайного функціонування;
►конституційні та неконституційні;
►режими функціонування правової держави, режими революційну законності та режими свавілля (відсутність законності);
►світські, релігійні, атеїстичні;
►безпартійні, одно—, дво— та багатопартійні;
►режими, що мають досить стабільну та надійну внутрішню опору та такі, що потребують постійно підтримки ззовні;
►режими, котрі опираються лише на національні інститути влади та такі, що підтримуються за допомогою діючих на території країни політичних інститутів, які представляють закордонні сили;
►режими, що мають реальною постійною і активною сферою своєї діяльності увесь світ та такі, котрі у своїй діяльності фактично обмежені рамками своєї країни і мають лише окремі компонент загальнопланетарної системи забезпечення національних інтересів.
У сучасних умовах політичні режими частіше за все класифікують на авторитарні, тоталітарні та демократичні. Іноді в окрему групу дослідники виділяють автократичні, анархічні, охлократичні, а також фашистські режими у різноманітних формах їх прояву.
Характерні ознаки демократичного, авторитарного та тоталітарного політичних режимів
Характерною особливістю демократичного режиму є децентралізація, розосередження влади між громадянами держави з метою надання їм можливості рівномірного впливу на функціонування владних органів. Це форма організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах рівноправності його членів, періодичної виборності органів державного управління і прийняття рішень у відповідністю з волею більшості.
Демократичний режим характеризує:
► виборність найважливіших органів політичної влади;
► вирішення найголовніших політичних проблем відповідно до волевиявлення більшості громадян;
► формальне визнання народу джерелом влади, сувереном у державі;
► юридична рівність громадян;
► пріоритет прав людини над правами держави,
► розподіл влади з метою недопущення її концентрації в єдиному І центрі;
► повага більшості до права меншості мати власну точку зору і відстоювати її цивілізованими методами;
► верховенство закону в усіх сферах суспільного життя тощо.
Авторитарний режим. Авторитаризм (від лат. autoritaz- цілковита влада, вплив) — це політичний режим, який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб, звуженням політичних прав і свобод громадян та їх об’єднань, суворою регламентацією їхньої активності, різким скороченням повноважень демократичних інституцій.
На відміну від тоталітаризму, авторитарний політичний режим допускає існування обмеженого плюралізму в різних суспільних сферах, погоджується з існуванням окремих елементів демократії, таких як парламентські вибори, багатопартійність. Проте його сутнісними ознаками залишається щоденна загроза репресій, використання армії та каральних органів.
Основні ознаки авторитаризму:
► у діяльності органів політичної влади переважають методи командування, диктату;
► виконавчі органи держави наділені широкими законодавчими повноваженнями;
► обмежені громадянські, політичні та особисті права і свободи, юридичні гарантії їх забезпечення;
► гласність не є принципом діяльності органів влади;
► опора но силу й готовність влади в будь-який час застосувати масові репресії;
► при боротьбі за владу використовуються як законні, так і незаконні методи;
► обмеження чи заборона діяльності опозиційних до існуючого режиму об’єднань громадян;
► в процесі прийняття та реалізації політичних рішень практично виключається метод компромісу, взаємоузгодження різних позицій;
► органи влади діють на власний розсуд (часто порушуючи при цьому закон), керуючись власним баченням політичної доцільності.
Тоталітарний режим. Тоталітаризм (від фр. totalitй – сукупніcть, повнота, від лат. totus — весь, цілий) — це політичний режим, який характеризується повним контролем держави над усіма сферами людського життя, фактичною ліквідацією прав і свобод громадян, репресіями щодо опозиції та інакодумців.
Щодо авторства цього терміну, то думки учених розійшлися, називаючи Б.Муссоліні, Д. Джентіле, Дж. Амендолу, П. Габетті. Перша спроба наукового аналізу належить німецько-американській дослідниці.
X. Арендт у праці «Походження тоталітаризму” (1951 р.). X.Аренді знаходить початки тоталітарної ідеології в діалектичному розумінні історії і в перевазі теоретичного над політичним життям. Тобто, відбувся відхід від тих політичних вартостей, носіями яких були стародавні греки, а пізніше — західноєвропейський громадянин у буржуазно-ліберальній конституційній державі. Цей процес виявився у переході від політичного “діяння” до вірування у можливість “творення” історії й її тотального планування. Це спричинило атомізацію суспільства, розпад авторитету, традицій, релігії. На базі атомізації та утворення маси виникло нове безкласове тоталітарне суспільство. Тобто, походження тоталітаризму.
X. Арендт бачить у зламі класового суспільства і відсутності будь-якої суспільної структури. Вона наголошувана, що тоталітарна влада не припускала ніякої діяльності, наслідки якої неможливо передбачити, а тому тоталітарний рух повинен був усіх обдарованих, талановитих, незалежно від їх політичних орієнтацій, замінити шарлатанами і дурнями, бо такі люди є найбільшою гарантією стабільності режиму.
Основні ознаки тоталітарного політичного режиму:
► жорсткий контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема;
► відсутність легальної опозиції;
► наявність обов’язкової для усіх офіційної ідеології;
► нетерпимість до політичного інакодумства;
► знищення громадянського суспільства;
► проголошення принципу органічної єдності держави і народу;
► повна монополізація влади політичним лідером, який представляє законодавчу та виконавчу владу;
► існування широкого суспільно-політичного руху, що забезпечує тоталітарній
► всезагальна лояльність громадян досягається під загрозою терору;
► державний монополізм в економіці.
Між дослідниками ведеться дискусія щодо того, чи є обов’язковою ознакою тоталітаризму ліквідація багатопартійності й абсолютне панування у суспільному житті однієї партії. Зокрема, В. Якушик зауважує, що у деяких країнах з тоталітарним режимом зовсім немає політичних партій, в інших—одна, ще в інших дозволяється діяльність кількох партій, які визнають провідну роль партії-гегемона.
Формами прояву тоталітарного режиму є комунізм, сталінізм, фашизм, нацизм та ін. Історично першою формою тоталітаризму є комунізм радянського типу, сформований після 1917 р. У 1922 р. в Італії був встановлений такий різновид тоталітаризму як фашизм, а в 1933 р. у і Німеччині виникає новий суспільний устрій — націонал-соціалізм, котрий мав чимало спільних рис з фашизмом та радянським комунізмом.
