Авторитарний політичний режим є найпоширенішим в історії політичним режимом. Такі політичні режими займають у певному сенсі проміжне положення між демократією і авторитаризмом. З одного боку, авторитарний режим близький тоталітаризму по диктаторської природу влади, не обмеженої законами і демократичним волевиявленням, з іншого — в ньому зберігається автономність окремих громадських і приватних сфер, які держава не контролює і не регулює.
Авторитаризм об’єднують з тоталітаризмом централізація влади, безапеляційний метод керівництва, безумовне покору. Але його принципова відмінність від тоталітарного режиму полягає у відсутності артикульованих амбіцій загального контролю над суспільством. Авторитарний режим зосереджується в політичній сфері і залишає якесь умовно автономний простір індивіда і груп у неполітичних сферах.
Типовий авторитарний правитель не прагне виправдати свої дії науково або міфологічно обгрунтованої теорією перебудови суспільства. Він зосереджує увагу громадян на вирішенні локальних задач, пов’язаних з найбільш гострими проблемами суспільства і держави. Носієм влади в авторитарній політичній системі може виступати одна людина або вузька група осіб (монарх. Диктатор, революційний комітет, військова хунта і т. п..
83 Умовами існування авторитарного режиму ляють необмеженість влади та її непідконтрольність громадянам, а також опора на силу як на головний ресурс влади. Авторитарний режим на відміну від тоталітарного не вдається до постійним масовим репресіям, однак потенційна опора на силу і загроза її застосування — постійний фактор авторитарного управління.
Монополізація влади виключає наявність легальної опозиції. Рекрутування політичної еліти здійснюється шляхом кооптації, виборчого залучення в правлячу еліту тих чи інших людей за принципом особистої відданості, а також сімейним, родовим, клановим і корпоративним мотивами, що неминуче призводить до її деградації.
Всі існуючі авторитарні режими можна розділити на чотири типи. Найпоширенішим є військовий режим, який виникає внаслідок перевороту силами регулярної армії. Військові авторитарні режими виникають, як правило, в кризових ситуаціях. Коли гострота кризи починає слабшати, керівництво держави дозволяє деяким опозиційним політичним силам відновити свою діяльність. Такі авторитарні режими носять перехідний характер і, як правило, еволюціонують у бік повернення до демократичного політичного режиму. Така тенденція неодноразово виявлялася в Латинській Америці другої половини XX в.
Другий тип авторитарного режиму можна назвати персоніфікованим авторитаризмом. Такий режим передбачає наявність одного яскраво вираженого лідера, що володіє диктаторськими повноваженнями. Лідер спирається не на корпоративну підтримку соратників, а на потужний репресивний апарат. У разі його відсутності такі режими насилу зберігають панування. Бажання лідера протриматися при владі якомога довше призводить до загострення конфлікту. Прикладом таких режимів є людожерські режими Іді Аміна в Уганді і «імператора * Бокасса в Центрально-Африканській республіці.
Авторитарний персоніфікований режим може носити радикально-популістський характер і представляти м’яку договірну різновид авторитаризму.
Третім типом авторитарного режиму є теократичний авторитарний режим. Його головна особливість полягає в гіпертрофованої ролі релігії, норми якої лежать в основі всіх сфер суспільного і державного життя. Як приклад тут можна навести ісламістський режим, що склався в результаті антишахської революції 1979 р. в Ірані. Влада захопила клерикальна політична сила на чолі з імамом Хомейні. Цей режим формально володіє класичними інститутами влади (президентом, міністерствами, парламентом). Однак реальна політична влада зосереджена в руках релігійних авторитетів, а шаріату (зводу релігійних законів ісламу) надано статус діючих законодавчих норм.
Як останнього типу виділяють абсолютну монархію. Вся повнота влади при такому режимі зосереджена в руках однієї особи, який отримав владу у спадок. У сучасному світі такі режими збереглися в країнах арабського Сходу — Саудівської Аравії, Катарі, Омані та ін Життєздатність цих режимів обумовлена ??їх традиційністю і міцної економічною основою, пов’язаної з наявністю величезних запасів нафти і газу.
Таким чином, авторитаризм в цивільній або у військовій іпостасі, є досить неоднозначним політичним явищем. До числа його сильних сторін відно-
Сафронов А.П. Радикальний популізм і мобілізаційне участь. М.. 2006. — С. 245.
Сится те, що в ситуації гострої політичної кризи і соціального розколу авторитарний режим здатний врятувати країну від потрясінь і забезпечити політичну стабільність, забезпечити прискорене проведення необхідних реформ, придушивши опір Антіріо-форматорскіх сил. Але є великі недоліки і навіть пороки авторитарного правління. Безконтрольний характер влади та її надмірна залежність від волі одного або небагатьох осіб часто посувають її на авантюри і свавілля, від якого страждає населення країни. Крім того, паразитичних-олігархічні режими споконвічно спрямовані на особисту наживу. Довгий термін життя навіть «прогресивних * авторитарних режимів паралізує і блокує розвиток громадянського суспільства, призводить до корупції і застою в суспільному житті.
Яку роль відіграє поняття «політична система»? 2.
Яка структура політичної системи і як взаємопов’язані її елементи? 3.
Яка типологія політичних систем існує в сучасній політології? Коротко охарактеризуйте кожен з типів політичних систем. 4.
Які функції виконує політична система у суспільному житті? 5.
Охарактеризуйте процес становлення і функціонування політичної системи в сучасній Росії. 6.
Дайте класифікацію політичних режимів сучасності. 7.
Назвіть передумови виникнення тоталітаризму. 8.
Перерахуйте особливості політичної системи в умовах тоталітарного режиму. 9.
Які різновиди тоталітарних режимів ви знаєте? 10.
Назвіть особливості авторитарних політичних режимів.
