Автори: Щедрова Г.П. , Барановський Ф.В. , Новакова О.В. , Пашина Н.П. | Рік видання: 2005 | Видавець: Луганськ: вид-во СНУ ім. В.Даля | Кількість сторінок: 170
Дивись також:
(від грец. ochlos — натовп і cratos — влада) — домінування в політичному житті суспільства .
термин, указывающий тип государства и характеризующий политический режим в таком государстве. Как правило, полицейское государство .
певний спосіб територіального улаштування держави, утворення й діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. А.- .
понятие, подразумевающее индивидуализированную форму существования социальности в ее противопоставлении политическому, фиксируя определенный уровень развития и .
добровольное, самоуправляемое формирование, созданное по инициативе людей снизу, объединившихся на основе общности интересов для осуществления .
6. 3. ХАРАКТЕРНІ РИСИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ТОТАЛІТАРНОГО, АВТОРИТАРНОГО, ДЕМОКРАТИЧНОГО ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ
Термін «тоталітаризм» походить від лат. totalis – весь, цілий, повний. Його було введено до політичного лексикону італійським філософом Д. Джентіле, який вважав, що держава, відіграючи першорядну роль у долі нації, повинна володіти необмеженою владою і встановити всеохоплюючий, тотальний державний контроль над суспільством. Пізніше цей термін був використаний лідером італійських фашистів Б. Муссоліні для характеристики свого руху, який поставив за мету створення тоталітарної держави. Саме до фашистських режимів спочатку й застосовувався термін «тоталітаризм». Проте з формуванням цілісної теоретичної концепції тоталітаризму це поняття було перенесене і на комуністичні режими.
Розробка теорії тоталітаризму була започаткована працями Фрідриха Хайєка «Шлях до рабства» (1944 р.), Ганни Арендт «Витоки тоталітаризму» (1951 р.), Карла Фрідриха і Збігнева Бжезінського «Тоталітарна диктатура і влада» (1956 р.). Саме в цих книгах вперше було проведено порівняльний аналіз тоталітарних режимів у Німеччині та СРСР, дана соціологічна і політологічна характеристика тоталітаризму.
Усі розробники концепції тоталітаризму визначають дві головні особливості тоталітарного суспільства:
- тоталітарні політичні режими відрізняються прагненням контролювати не лише дії, а навіть емоції і думки населення. Їм властиве тотальне (всеохоплююче) проникнення в усі сфери суспільного, і навіть приватного життя людей;
- тоталітарні режими спроможні створювати для себе атмосферу масової підтримки, мобілізуючи суспільство (або його значну частину) в ім’я єдиної, ідеологічно обґрунтованої мети, що має загальносуспільне значення.
Основною ланкою у політичній структурі суспільства в умовах тоталітаризму виступає єдина, добре організована, побудована за ієрархічним принципом масова політична партія на чолі з лідером (бажано –харизматичним, якщо ні, то з нього штучно намагаються створити такого) – носієм тоталітарної ідеології. Відбувається зрощення партії з державою. Політизуючи всі органи державної влади (контроль над призначенням на посади), партія підпорядковує їх, перетворюється на «партію-державу» шляхом злиття з державними інститутами, які переходять під повний партійний контроль. Політична опозиція знищується (навіть фізично), і щодалі будь-який натяк на її можливе створення жорстоко придушується. Таким чином, партія встановлює всеохоплюючий контроль над усіма сферами суспільного і приватного життя громадян.
Політичне, економічне, військове панування тоталітарної еліти (номенклатури, партократії) спирається на командно-адміністративну економіку із системою жорсткого централізованого контролю і управління всіма її галузями та на політизовану соціальну ієрархію, у якій кожна група має свій набір привілеїв, залежно від її статусу. Противники режиму із соціальної структури виключаються, ізолюються, втрачають привілеї, або й засоби до існування. Однією з найважливіших ознак тоталітаризму є наявність партійно-державної, обов’язкової для всіх ідеології, відкрита незгода з якою карається як найтяжчий злочин. Тоталітарні ідеології, як правило, відкидають минуле і сучасне в ім’я «великого і світлого майбутнього», проголошують своєю метою створення «нового суспільства», «нової раси», «нової людини».
Визначальною ознакою тоталітаризму є застосування особливої системи насильства і терору як специфічного засобу контролю над суспільством та мілітаризм, який є рисою як фашизму, так і комунізму. Діяльність величезного наглядового і карального апарату заснована на сваволі, беззаконні тоталітаризму. Відбувається зрощення партійно-державного апарату з репресивною системою.
Спільною рисою тоталітарних режимів є так звана активна несвобода особи. Людям не просто забороняють мати відмінні від офіційних погляди та брати участь в опозиційних чи не схвалених владою організаціях. Їх постійно примушують демонструвати лояльність до режиму, надавати йому активну підтримку своєю участю у фіктивних «всенародних» виборах, в одержавлених громадських організаціях, у різного роду мобілізаційних кампаніях, урочистих зборах, демонстраціях, мітингах.
Таким чином, тоталітарний політичний режим характеризується насильницьким політичним, економічним та ідеологічним пануванням правлячої еліти, організованої в цілісний бюрократичний партійно-державний апарат, очолюваний вождем; тотальним контролем над суспільством і особистістю; нічим не обмеженим втручанням в усі сфери життя громадян.
Одним з найбільш поширених в історії є авторитарний політичний режим. За своїми характерними рисами він займає проміжне місце між тоталітаризмом і демократією. Деякі вчені розглядають авторитаризм як перехідний режим від тоталітаризму до демократії.
Авторитарний режим визначає такий метод володарювання, як авторитаризм, що характеризується командним стилем керівництва, безумовним підпорядкуванням без права заперечити рішення панівного суб’єкта, централізацією влади. Способи володарювання тут переважно силові, примусові, жорстко дисциплінарні. Цей режим не правовий ще й тому, що владна доцільність панує над законністю, виконавча влада домінує над законодавчою, принцип поділу влади ігнорується, реальна влада є монопольною незалежно від того, йдеться про владу однієї особи (монарха) чи групи осіб (номенклатурна верхівка партії або армії).
Важливою характеристикою авторитарного політичного режиму є обмежений плюралізм. Тут допускається багатопартійність, але панувати в політичному житті реально може лише правляча партія. Тут дозволені тільки політичні сили і засоби масової інформації, лояльні щодо влади. Допускається незначна, така, що не торкається владних підвалин режиму, критика на адресу можновладців, але при цьому діє цензура. Осередком авторитарного режиму є не правова держава, в якій діє принцип верховенства закона і права, а захист істотно обмежених прав і свобод людини. Ключову позицію в авторитарних режимах займають керівник, його найближче оточення, силові інститути держави.
Авторитарні режими мають різні форми. Вони залежать від певної епохи чи країни, в рамках якої діють, від політичних орієнтацій розробників та пріоритетних політичних уподобань реалізаторів. Так, якщо на початку XIX століття вперше сформульована теорія авторитаризму мала яскраво виражену ультраконсервативну, реакційну спрямованість, то на кінець сторіччя переважними стали ідеї національної й державної єдності.
В останні десятиліття авторитарні політичні режими дуже часто використовують деякі демократичні інститути – вибори, плебісцити, референдуми – для надання собі респектабельності в очах міжнародного співтовариства і власних громадян, уникнення міжнародних санкцій. Однак слід зазначити, що необґрунтованою є оцінка авторитаризму лише як негативного явища. Треба розрізняти три основних види авторитаризму: а) реформаційний; б) стабілізаційний; в) виключно деструктивний.
У період після Другої світової війни, і особливо в останні десятиліття, авторитарний політичний режим частіше всього носить перехідний характер і орієнтується, хоча б формально, на поступовий перехід до демократії.
Після характеристики тоталітарного та авторитарного політичного режиму зупинимось на ознаках демократичного політичного режиму. До основних характеристик демократичного режиму належать:
• наявність народного суверенітету при загальному праві голосу усіх громадян незалежно від статі, майнового цензу, раси, національності;
• представницький характер формування влади, який передбачає регулярні вибори, таємне голосування;
• конституційні гарантії, що забезпечують обмеження та поділ державної влади, гарантують розвиток прав та свобод індивіда;
• чітке розмежування між виборними державними функціями та посадами, що потребують спеціальної та професійної підготовки;
• домінування судової влади над законодавчою та виконавчою гілками влади;
• широке самоврядування, надання громадянам можливості брати участь у діяльності різних гілок влади через голосування, створення можливостей для участі в судовій діяльності (суд присяжних).
Водночас демократичному режиму властиві: незалежне громадянське суспільство при незначному втручанні держави; ринкова економіка; домінування приватної власності; зростаюча участь жінок у політичному житті; активна позиція держави на міжнародній арені.
Сучасна плюралістична демократія заснована на прагненнях людей, а не на «спущених» згори цілях. Її суттю є вибір, а принципом функціонування — політичний плюралізм. Між представництвом та конкуренцією групових інтересів, з одного боку, і необхідністю прийняття єдиних компетентних рішень, з іншого, існує певна суперечність. Вона ускладнює політичний процес, але з цим доводиться миритися, бо тільки демократія створює умови для відносно швидкого, своєчасного виправлення допущених політиками помилок і робить непотрібним звернення заради цього до насильства. Тільки вона здатна створити уряди, відповідальні перед народом.
