Тоталітарний і авторитарний політичні режими — Українські реферати

0
107

Виконав студент 1 курсу групи 12-14 Кайши М.А.

Удмуртська державний університет.

Політичний (Державний) режим — спосіб функціонування державної влади. Політичний режим характеризується методами здійснення політичної влади, ступенем політичної свободи в суспільстві, відкритістю або закритістю еліт з точки зору соціальної мобільності, фактичним станом правового статусу особистості. Виділяють наступні основні політичні режими:

Демократичний режим прийнято вважати найкращим, гуманним, правовим. Ми чуємо про нього лише позитивні висловлювання. Анархічний режим занадто утопічний і не може існувати в сучасному світі. Тоталітарні й авторитарні режими вкрай неоднозначні, одні називають їх абсолютним злом, інші доводять, що це не так. Ці режими заслуговують особливої вЂ‹вЂ‹уваги, про них і піде мова в моїй роботі.

Виникнення понять тоталітаризм і авторитаризм

I. Тоталітаризм як тип політичної системи виник в XX в. Що ж стосується самого цього поняття, а також тоталітарних ідей, то виникли вони набагато раніше. Термін В«тоталітаризмВ» походить від латинських слів В«totalitasВ» (повнота, цілісність) і В«totalisВ» (весь, цілий). В етимологічному, неполітичному значенні цей термін здавна використовувався багатьма вченими. У політичний лексикон його вперше ввів Муссоліні в 1925 році для характеристики свого руху. В кінці 20-х рр.. англійська газета В«ТаймсВ» писала про тоталітаризм як про негативне політичне явище, що характеризує не тільки фашизм в Італії, але і політичний лад в СРСР.

Складалася Теорія тоталітаризму в 40-50-х роках і отримала розвиток в подальші десятиліття. Вони широко використовувалася заходом з метою боротьби проти комуністичних країн. Першими теорети чними дослідженнями з проблем тоталітаризму були роботи: Ф. Хайєка В«Дорога до рабстваВ» (1944) і X. Аренд В«Витоки тоталітаризмуВ» (1951), а також спільна праця К. Фрідріха і З. Бжезінського В«Тоталітарна диктатура і автократіяВ» (1956), в якому зроблена спроба емпірично обгрунтувати тоталітаризм як поняття, що відображає однотипні режими, такі як сталінізм.

Більш Пізніші спроби створити нову теорію тоталітаризму, побудовану, на базі реальних фактів не увінчалися успіхом, оскільки, відображаючи найодіозніші політичні системи XX в., вони, по мірі, лібералізації, пом’якшення країн командного соціалізму, все більше розходилися з дійсністю і до того ж не відображали принципових відмінностей різних тоталітарних систем.

II. Термін В«авторитаризмВ» був введений у науковий обіг теоретиками Франкфуртської школи неомарксизма і означав певний набір соціальних характеристик, притаманних як політичній культурі, так і масовій свідомості в цілому. Авторитаризм — це, по-перше, соціально-політична система, заснована на підпорядкуванні особистості державі або його лідерам. По-друге — соціальна установка або риса особистості, що характеризується впевненістю в тому, що в суспільстві повинна існувати сувора і безумовна відданість, беззаперечне підпорядкування людей авторитетам і владі. Політичний режим, що відповідає принципам авторитарності, означає відсутність справжньої демократії, як у відношенні вільного проведення виборів, так і в питаннях управління державними структурами. Часто поєднується з диктатурою окремої особистості, яка проявляється в тій чи іншій мірі.

Витоки і передумови тоталітаризму та авторитаризму

I.Хотя реальністю тоталітаризм стає лише в ХХ столітті його ідейні витоки йдуть глибоко в давнину. Тоталітарні ідеї необхідності повного підпорядкування частини цілого, індивіда державі, виникли понад двох тисячоліть тому. Ще в V в. до н.е. грецький філософ Геракліт висловлював ідеї про те, що, володіючи мудрістю, і досконалим знанням, В«можна управляти рішуче всіма речамиВ». Досить детально обгрунтували тоталітарні моделі держав Платон, Т. Мор, Т. Кампанелла, Г. Бабеф, Сен-Сімон, Ж.-Ж. Руссо. У більш пізній час вони отримали розвиток у працях Фіхте, Гегеля, Маркса, Ніцше, Леніна, Сореля, Зомбарта та інших мислителів.

Незважаючи на те, що тоталітарні концепції містять глибокі відмінності, всі вони мають загальну логіку. Н. А. Бердяєв зазначав що, первоистоки тоталітаризму слід шукати в політизації утопії. Ідеальні образи досконалого, гармонійного ладу — Утопії — грають величезну роль в історії. І вони в більшій частині здійсненні, але неодмінно в збоченій формі. В«Цілісність є головна ознака утопіїВ» Утопія завжди тоталітарна, ворожа свободі В». Це пояснюється тим, що утопія як закрита, закінчена система, змальовується всі сторони життя ідеального суспільного устрою, не залишає місця для дисгармонії, протиріч, для тверджень і дій, що спростовують її основоположні постулати.

Суть тоталітарної моделі в отожествления привабливою утопії з абсолютною істиною. Це дозволяє розглядати всі інші теорії та погляди як омани або свідому брехню, а їх носіїв — або як ворогів, або як темних або заблукалих людей, котрі вимагають перевиховання. Саме з питання про ставленні до власного вчення, його критиці, до інших соціальним ідеям починається розрив тоталітаризму з раціоналізмом, на грунті чого виростає тоталітарне прагнення до В«математично доконаного життя Єдиного ДержавиВ», до В«математично безпомилкового щастяВ». Претензія на монопольне володіння істиною обумовлює, в кінцевому рахунку, історичну приреченість тоталітаризму, його несприйнятливість до ідей і вимогам, не вкладається в рамки офіційних догм.

Тоталітарна утопія представляє форму ідеології, що обгрунтовує цілі колективних дій. Подальша логіка формування тоталітарного ладу приблизно така. Загальні цілі конкретизуються і реалізуються за допомогою економічного і соціального планування. Всеосяжне планування в свою чергу потребує надійної гарантії реалізації планів — всесильної влади та масової підтримки, що забезпечується за допомогою як гіпертрофованого зростання інститутів влади і соціального контролю, так і в систематичній ідеологічній обробці населення та його мобілізації на виконання планів. При цьому пригнічується всяке інакомислення, бо без єдиної ідеологічної віри неможливо масове слухняність. Керована з центру складна державна машина не допускає індивідуальної свободи громадян-гвинтиків, так як це загрожує сглаженности всього цілого. Заради досягнення великої спільної мети дозволено використовувати будь-які засоби, не рахуючись з витратами і жертвами.

Втілення тоталітарних моделей та її логіки стало можливим лише в певних суспільних умовах. Однією з головних передумов тоталітаризму є стадія індустріального розвитку суспільства. Вона призвела до створення системи масових комунікацій, ускладнила суспільні зв’язки і організацію, зробила технічно можливими систематичну ідеологічну індоктринацію (Насильницьке впровадження ідеології, доктрини), тотальне В«промивання мізківВ» і всеосяжний контроль за особистістю.

На даної щаблі розвитку в багатьох країнах стали з’являтися потужні організації — монополії, здатні регулювати цілі галузі промисловості і вимушені мати тісні зв’язки з державою. Відбулося посилення і самого держава, стали розширюватися його соціальні функції. Наростання елементів раціональності, організованості, керованості в суспільному житті, так само як і очевидні успіхи в розвитку науки, техніки та освіти, породжували ілюзії можливості переходу до раціонально організованою і тотально керованої формі життя в масштабах всього суспільства. Ядром, стрижнем цієї тотальної організації могла бути тільки всесильна і всепроникна державна влада.

Тоталітаризм являє собою специфічну спробу дозволу обострившегося в ході суспільного розвитку реального протиріччя між ускладненням соціальної організації та індивідуальною свободою. Батько італійського фашизму Муссоліні зазначав: В«.