Передумови встановлення тоталітарних і авто­ритарних режимів

0
320

Сайт СТУДОПЕДИЯ проводит ОПРОС! Прими участие 🙂 — нам важно ваше мнение.

На відміну від авторитаризму, приклади якого можна віднайти в тиранічних режимах минулого, тоталітаризм з’являється в XX ст. При дослідженні проблеми тоталітаризму виникає ряд запитань, зокрема:

• Що сприяло його виникненню в одних країнах і чому його уникнули інші країни?

• Чи є в цьому певні закономірності?

• Чи закінчилася в XX ст. епоха тоталітаризму, чи в майбутньому демократія не відступить перед новою хвилею деспотизму?

• Де необхідно шукати коріння тоталітаризму: в еконо­міці, в ідеології чи в самій свідомості людей?

Дослідники дають різні варіанти відповідей на ці запи­тання. Нижче наведені найбільш типові підходи, які поясню­ють феномен тоталітаризму. Згідно з першою версією, потен­ційна можливість тоталітаризму ховається у розширенні функ­ції державного контролю і регулювання. Вже сам собою дер­жавний капіталізм, зо з’явився на рубежі ХІХ-ХХ ст., є автори­тарною тенденцією. Є думка, що якщо процес регулювання з боку держави заходить достатньо далеко, то суспільство губить здатність до самоконтролю і прирікає себе на тоталітаризм.

Подібного погляду притримувався К.Поппер, який розглядав тоталітарну систему такою, а держава присвоює собі функції управління у всіх сферах, насильницьки регулює їх у дусі па­нуючої, орієнтованої на ідеальне майбутнє, ідеології. Серед інших причин дослідники називають концентрацію ресурсів у руках держави в період Першої світової війни, що потенційно посилило можливості держави в управлінні іншими суспільни­ми процесами. На цю причину вказував у 40-х pp. Ф.Хайєк, який побачив у посиленні планового регулювання «дорогу до рабства».

Деякі дослідники розглядають тоталітаризм як перемо­гу тоталітарних ідеологій, які виявилися затребуваними маса­ми. Духовну передумову подібних ідеологій XX ст. намагають­ся вивести з ідей минулого, зокрема, з політичних ідей Плато­на, Н.Макіавеллі, Ж.-Ж.Руссо, Ф.Гегеля. Встановлюється гене­тичний зв’язок ліворадикального тоталітаризму з соціалістич­ною теорією К.Маркса, Ф.Енгельса і В.Леніна, а праворадика­льного тоталітаризму — з теорією Гегеля.

Так, К.Поппер побачив безпосереднє обгрунтування то­талітарного націоналізму в таких ідеях Гегеля:

• існування в кожній історичній епосі вибраної нації, визначеної для світового панування;

• одвічна ворожість держав одна до одної і війна як спосіб їх утвердження;

• свобода держави від моральних обов’язків;

• моральна цінність війни (Гегель вважав, що довгий, а тим більше вічний мир «розбещує націю»);

• ідеал героїчного життя («живи ризикуючи») на проти­вагу буржуазному спокою тощо.

Виникає запитання: чому тоталітарні теорії виявилися затребуваними на початку XX ст.? Відповідь на нього передба­чає вивчення стану самого суспільства, що і роблять представ­ники соціально-політичного підходу, згідно з яким тоталіта­ризм — результат активності «масової людини» і розширення форм її політичної участі. Цей ракурс дослідження бере поча­ток з робіт Х.Ортеги-і-Гассета, Х.Арендт, М.Бердяева. Масове суспільство починає формуватися з кінця XIX — початку XX ст. як результат процесу модернізації. Під модернізацією розумі­ють процес переходу від аграрного до індустріального типу

виробництва, урбанізацію, розвиток засобів масової комуніка­ції, підвищення загального рівня грамотності тощо. Одночасно модернізація призвела до різного розмивання традиційних структур (сільської общини, сім’ї) і звичного укладу життя, до ерозії традиційних культурних і моральних цінностей та ви­кликала підйом соціально-політичної активності масової лю.-дини.

Слід звернути увагу ще на інший бік модернізації — роз­ширення технічних можливостей контролювати свідомість і поведінку людей. Поява в 20-30-х pp. XX ст. Доступних засо­бів масової інформації (газет, радіо, а пізніше телебачення) на­дало тоталітарним лідерам унікальну можливість маніпулюва­ти мільйонами людей.

Тоталітаризм можна розглядати як реакцію «масової людини» на політичні і соціально-економічні кризи першої по­ловини XX ст.: революції, світові і громадянські війни, затяжні економічні кризи. Ці явища супроводжувалися масовою маргі-налізацією населення, тобто появою величезної кількості лю­дей, «вибитих» з своїх соціальних груп (класових, професійних, сімейних, національних тощо). Необхідно відзначити, що під маргінальністю розуміється викликане якимись обставинами (наприклад, мінрацією, урбанізацією, економічними кризами) знаходження індивіда поза своєю соціальною групою, а також розрив індивіда з груповими соціокультурними нормами. Ре­зультатом розпаду традиційних структур стала поява атомізо-ваних (з послабленими соціальними зв’язками) людей, які стали зручним об’єктом для маніпулювання. Атомізована маса була найбільш чутливою на заклики тоталітарних вождів, які запро­понували їй нову консолідуючу основу — ідеологію, за допомо­гою якої створювалася ілюзія залучення індивіда до класу або раси, до держави.

Визнання того, що тоталітаризм спирається на певний тип свідомості і психологію «масової людини» знайшло відо­браження в соціально-психологічному трактуванні причин то­талітаризму. Так, Е.Фромм зробив спробу пояснити конфор­мізм і по слушність особистості при тоталітаризмі не тільки зовнішнім тиском з боку лідерів, а певними універсальними якостями несвідомого у психіці людини, які можуть проявити себе при певних умовах. Кризи і війни першої третини XX ст.

Спричинили у цілих групах населення відчуття втрати і страху за свою безпеку, що знайшло вихід у специфічному психологі­чному феномені, який отримав назву — «втеча від свободи». Ін­шими словами, ця втеча має від відповідальності, яка супрово­джувалася пошуком вождів, здатних відновити гарантії особис­тої безпеки порядок і знищені соціальні зв’язки. Це дозволяє подивитися на тоталітарну диктатуру в іншій площині: особли­ва духовна сутність цього режиму формується не тільки як ре­зультат маніпулювання свідомістю народу, але й основі психі­чних імпульсів, що йдуть від мас до вождів. Страх перед хао­сом і анархією, розпадом традиційних зв’язків, які спостеріга­ються в період гострих криз і революційних перетворень, ле­жить в основі мотивації пошуку вождів, здатних «залізною ру­кою» відновити суспільну стабільність. Культ вождів, який має місце при тоталітаризмі, також може бути пояснений психоло­гією атомізованої маси. Маса не просто хоче підпорядковува­тися сильному лідеру, але вона підносить цих лідерів. Через подібний ірраціональний зв’язок з вождями маса відчуває себе головним суб’єктом історії. Х.Арендт звернула увагу на таке явище, як повна ідентифікація мас з лідерами. Як відзначила дослідниця, причина любові мас до тоталітарних вождів поля­гала в тому, що біографії останніх втілили в себе біографію мас тієї епохи: невдачі у професійному і соціальному житті, нещас­тя в особистому житті тощо. Тому велич вождів сприймалася масами як власне піднесення. Звичайно, поява культу вождів має й іншу причину. Міф про вождів-героїв активно втілюється у свідомість народу всіма засобами пропаганди. Що стосується Й.Сталіна, то тут було присутнє явище, яке М.Вебер визначив як функціональну харизму — перенесення на И.Сталіна автори­тету В.Леніна. Був створений образ Сталіна як вірного сорат­ника, учня: продовжувача справ Леніна.

Соціально-політичний і соціально-психологічний під­ходи можуть бути доповнені версією «модернізації, що спізни­лася» (модернізація «навздогін»). її найбільш часто використо­вують для пояснення причини виникнення тоталітаризму в 65

деяких сучасних авторитарних режимах. Модернізація, що спізнилася, є формою форсованого розвитку, коли роблять­ся спроби швидкого переходу суспільства на новий економіч­ний, технологічний і соціальний рівень, який демонструється

більш розвинутими країнами (індустріалізація в СРСР, еконо­мічний ріст сучасних країн Південно-Східної Азії). Подібна форма модернізації містить загрозу становлення так званих постмодернізаціпних диктатур. Під цим розуміється різке по­силення ролі держави у здійсненні всіх перетворень. У колиш­ньому СРСР це проявилося у формуванні командно-адміністративної системи, яка взяла на себе функцію мобіліза­ції всіх ресурсів суспільства для забезпечення плану індустріа­лізації країни. Не випадково, що в теперішній час більшість країн, які намагаються в економіці і технології «наздогнати» розвинуті країни, являють собою авторитарні політичні режи­ми. Є й інші причини, що сприяють виникненню авторитарних режимів. Авторитаризм може стати реакцією на соціальну на­пругу в суспільстві і політичну нестабільність, які можуть бути викликані економічними кризами, різкою майновою диферен­ціацією населення у поєднанні з проблемами бідності і голоду. Правлячі еліти, намагаючись зберегти суспільну стабільність, роблять ставку на недемократичні механізми її забезпечення. Іншими причинами можуть стати:

• загострення протиріч в етнорелігійній сфері;

• фрагментарна політична культура, коли населення орієнтується на різні ідеології і моделі розвитку при одночасній відсутності єдиних загальнонаціональних цінностей;

• нерозвиненість політичних інститутів, які дозволяють виразити інтереси різних верств населення.

Поряд з внутрішньою напругою, авторитаризм може утвердитися як відповідь на зовнішню (реальну або уявну) за­грозу: можливість воєнних конфліктів, втрати незалежності. Одночасно авторитаризм може виростати з політичної пасив­ності народу, архаїчної політичної культури, зі звички підко­рення владі.

Хоча авторитаризм часто виступає реакцією на внутрі­шню нестабільність суспільства, сам він потенційно нестабіль­ний.

Це пов’язано з деякими причинами:

• відсутність масової підтримки і чітко вираженого джерела легітимності влади;

• справа тримати суспільство в установлених владою межах викликає зворотну реакцію демократичної опозиції;

• невирішеність таких соціальних проблем, як голод, абсолютна бідність населення. Наприклад, у деяких країнах Південно-Східної Азії і Африки відсутні елементарні соціальні програми (в тому числі і пенсійні);

• поглиблення соціального розшарування між багатими і бідними, яке в деяких країнах виступає зворотною стороною швидкого економічного росту.